МОЯ ВІЗИТІВКА

Будьмо знайомі!

Доброго дня  усім, хто завітав на мою сторінку у блогопросторі.
Я, Корець Віра Василівна, вчитель історії та правознавства ОЗЗСО "Люб'язівський ліцей" Любешівської ОТГ Волинської області.Народилась і виросла я в мальовничому поліському селі Люб’язь. Тут закінчила школу, звідси пішла в самостійне життя.Коли стала перед вибором майбутньої професії, сумнівів не було – стану вчителем. Адже під час навчання в школі пройнялась любов’ю і повагою до вчителів, які мене навчали. Дякую Богу, що у моєму житті було  багато хороших вчителів, зокрема вчителі історії Валентина Францівна Шоломіцька, Іван Григорович Матейчик, які вміли зацікавити своїм предметом.
    З 1984 по 1988р. навчалась в Луцькому педінституті 
ім. Л. Українки на історичному факультеті. Розпочала свою трудову діяльність  в Хоцунській ЗОШ, а потім у Шлапанській ЗОШ  І – ІІ ст., де пропрацювала до 2011р. З «багажем» знань і досвіду в 2011р. повернулась в рідну школу, де працюю і донині.

    Я свідомо прийняла рішення бути вчителем. І я свідомо хочу бути вчителем, який любить, але мудрий у своїй любові; який спонукає вихованців вивчати те, що їм слід вивчати; який підбадьорює дитину в момент помилки; який підтримує лад і порядок у дитячому колективі, сприяючи кожній дитині йти власним шляхом саморозвитку.

   Я вчитель…  Присвятивши себе учительській долі, ти освоюєш декілька "суміжних" професій.

     Хто такий учитель? Людина, яка дає конкретні знання, чи людина, яка взяла на себе величезне завдання — виховувати людей? Багато хто знає, що учні не люблять, щоб їх виховували. Учителів, які «насильно» цим займаються, вони не люблять. Виходить, урокодавач? Але й у чистому вигляді урокодавачів діти також не люблять. Щоправда, менше. «Не лізе до тебе в душу. Навчає. Навчає добре. Що іще треба?» Так відповідають вони.

   То, хто ж такий учитель?                 

   Учитель — це лікар, лікар-психолог, лікар-діагноститк, зцілитель дитячих душ.

   Учитель — це екстрасенс. Він має вміти заворожувати своєю мовою, переконувати всіма своїми діями, захоплювати, підкоряти своїй меті слухачів. А учні в нас в переважній більшості, як і раніше, слухачі...

    Учитель — це священнослужитель, бо він вселяє віру в життя, в торжество людського добра і милосердя, віру в неповторність і особливе призначення кожної людини.

    Учитель — тонкий психолог, майстер настрою, майстер мобілізації учнів на навчальну діяльність.

   Учитель — це дослідник. Він постійно експериментує, аналізує, вносить правки у свою діяльність.

    Учитель — це громадянин, патріот, небайдужий до всіх подій, що відбуваються в громадському житті.

  Учитель — це філософ, що намагається зрозуміти сенс життя і розмірковує над її таємницями.

  Учитель — артист? Ні! Хіба ж він грає роль учителя? Ні, це його життя...Скоріш за все, учитель — режисер! Причому, тонкий за своїм підходом.

    Учитель — керівник, керівник найвищого рангу — генератор ідей, прогнозист, плановик, організатор.

   Учитель — інтелігент! Він мусить бути інтелігентом, не зацькованим міністерськими інструкціями і догмами, а таким, який не лише знає їх, а й уміє творчо переробити і збагатити філософією життя.

    Учитель — це інтелектуал, людина, яка володіє ґрунтовними знаннями не лише в галузі свого предмета.

    Учитель — це чорнороб, який не соромиться виконувати з дітьми будь-яку роботу — фарбувати, ремонтувати, лагодити...

    Учитель — це людина, зі своїми слабкостями, дивацтвами, стражданнями...

Як би хотілося, щоб учитель міг зрозуміти кожного учня, а учні поважали кожного вчителя...

      Як би хотілося, щоб суспільство нарешті зрозуміло, що в будь-які часи, особливо сьогодні, учитель - це особистість, за якою підлітки перевіряють свої життєві позиції. Як би хотілося, щоб учитель розумів, що, можливо, він — єдиний, хто допомагає прозріти цим молодим шукачам, самовпевненим підліткам.

   Учитель — це і батько, і мати для багатьох. Нехай не щомиті, а в одну секунду, лише один раз під час нетривалої бесіди, він зможе дати те, що шукає маленька підростаюча людина...

  Учитель — це образ, створений століттями і тому шанований усіма. Усі чекають від людини цієї професії саме вчителювання!

Учитель — це Майстер. Майстер слова, Майстер звуку. Майстер думки, Майстер емоцій і настроїв. Майстер створення — констатації знань...

    Тому, для того щоб стати Вчителем,  маєш збагнути, що урок — це не 40 хвилин спілкування з учнями, а все життя, прожите до цього  людиною. І залежно від того, як вона його прожила, 40 хвилин уроку в кожного вчителя проходить по-різному...

   Немає нічого кращого за професію вчителя. Людина, яка живе спілкуванням з дітьми, — вчитель. Яким би не був його настрій, які б події в його житті не відбувалися, цілющим для нього залишається спілкування з дітьми. І якщо цього немає, то вчитель не стане Майстром.

    Складових педагогічної майстерності безліч. Якщо вчитель, який у душі «не вчитель», захоче стати Майстром, то жодні поради не допоможуть. Так, можна все робити правильно, так, можна забавляти учнів, так, можна їм багато прощати, проте це вже інше. Для людини, що за своїм духом, призначенням - вчитель, стати Майстром — життєва потреба...

Тому моє професійне кредо:

Пізнай себе – це цікаво!

  Створи себе – це необхідно!

     Утвердь себе – це можливо!

          Прояви себе – це реально!

   Є така притча: «Жив колись на світі добрий бог, і була у нього чарівна глина. Із неї він виготовив їжу, одяг, житло, знаряддя праці, а ось щастя, скільки не старався, виготовити не зміг. Тоді віддав бог цей шматочок глини людині і сказав: «А щастя своє зроби сама!» І зник. З того часу, мабуть, і творить людина своє щастя самостійно, без будь-чиєї допомоги».

А в чому воно, щастя?! Щастя – це просто, але й складно.

      Напевно, щастя – бути помітним, корисним, потрібним, любити світ, життя, свою професію.

     Моя давня мрія – присвятити себе людям. Тому обрала таку роботу, яка приносить мені радість постійного спілкування та цікавих зустрічей…

Уже двадцять вісім  років працюю вчителем у  школі, намагаюся сіяти в щирі дитячі душі зерна добра, краси і розуму.  Завжди керуюсь крилатим висловом Б. Паскаля: «Не тільки сама істина дає впевненість, але й пошук її». Працюю над удосконаленням свого методичного та фахового рівня. Робота з самоосвіти допомогла зрозуміти, що за своїм змістом, формами і методами освіта не є незмінним феноменом, бо вона весь час реагує на нові виклики часу, враховує перспективи розвитку людства. Кожен урок для мене – це пошук нових педагогічних прийомів, це вдосконалення професійного рівня у творчій співпраці з учнями. Вважаю, що великим досягненням сучасної системи освіти є право вчителя на вільний вибір засобів навчання. Пропонуючи учням різноманітні форми роботи на уроці, створюю умови для їх активної участі у процесі набуття знань, використання цих знань у повсякденному житті, соціалізації.

     Вважаю, що я – щаслива, бо маю змогу щодня зустрічатися зі своїми вихованцями, нести їм знання, вчити любити світ, людей. Намагаюся зберегти у своїй душі почуття поваги до всіх, кого бачу за шкільною партою.

Моє життєве кредо:

«Дивитись вперед – з надією,
вгору – з вірою,
по сторонах – з любов’ю,
назад – з вдячністю за щастя прожитих днів».

… Щастя – це птах, якого так хочеться зловити, але він постійно виривається з рук, піднімається все вище й вище. Бо щастя ж повинно бути високим! Але в житті його так багато, що вистачить на всіх. Тільки треба вміти знайти і міцно тримати в руках…

Я щаслива, бо у мене є можливість знову і знову пізнавати цей незвичайний світ разом зі своїми учнями.

Чому я вчитель?

Тому, що школа – це моє життя, яке не стоїть на місці. Тут усе вирує, кипить, крутиться, обертається якщо, звичайно, докласти певних зусиль. Очі, які горять, здивовані й захоплені вигуки, радісні посмішки, щасливі обличчя дітей.

Це все мені подобається!

Чому я вчитель?

Тому, що я точно знаю, що ніким іншим я не стала б працювати! 

 Чому я вчитель?

Тому, що я просто люблю свою професію.

Адже мене підтримує найбільша сила – серця моїх учнів.

Яке щастя віддавати частину своєї душі, свого серця, дарувати добро, любов, давати знання дітям! Чому щастя "віддавати"? Та тому, що знаходить учитель набагато більше, ніж віддає. Головне при цьому – безмежна віра в підростаюче покоління. Скільки щасливих миттєвостей дарує нам кожен день, проведений з дітьми і для дітей. Як я щаслива, проходячи щоранку «дорогою вітань », коли всі діти і дорослі, яких я зустріла, вітаються і посміхаються у відповідь. «Щоб бути хорошим викладачем, потрібно любити те, що викладаєш, і любити тих, кому викладаєш», – говорив В. Ключевський. Я люблю і перше, і друге. Серцем я вибрала собі вчительську професію.

Моє портфоліо